Поради батькам

Добірка психолога порад для батьків першокласників

Зваживши всі основні фактори розвитку повноцінної, цілісної особистості, формування адекватної рефлексії дошкільника, аналізуючи досвід власних досліджень, враховуючи показники фізичного та психічного розвитку дошкільнят, з метою забезпечення психологічного здоров’я, запобігання розладів нервової системи радимо послуговуватися в роботі з дітьми такими принципами.

Для підтримання пізнавальної активності:

• заохочувати всі зусилля дитини, а саме її бажання пізнавати нове;
• важливо відповідати на всі запитання дитини, займатися з нею тим, що їй подобається;
• уникати стереотипів та шаблонів у роботі, розвивати творчість вихованців.

З метою запобігання формування негативного образу “Я” дитини бажано:

• уникати негативних оцінок дитини, результатів її діяльності;
• порівнювати результати роботи дитини тільки з її власними досягненнями, а не з досягненнями інших дітей;
• не смикати дитину щохвилини, не говорити їй про її недоліки, не пригнічувати ініціативу дитини. Твердість лінії у вихованні досягається терпінням, відсутністю поспіху;
• не плутати поняття “хороша” і “зручна” дитина;
• кожна дитина в процесі виховання, спілкування з вихователем, вчителем, батьками має почуватися захищеною.

Орієнтація на позитивний контакт з дитиною:

• любити дітей;
• знайти золоту середину між періодичними перебуваннями малюка наодинці з собою і спілкуванням з дорослими;
• кожна дитина потребує любові і теплоти почуттів для повноцінного особис-тісного розвитку.

Орієнтація на індивідуальність дитини:

• психологічне здоров’я дитини — її бажання бути “всим, чим вона може”;
• розвиток свого потенціалу через самоактуалізацію, знаходження правильного уявлення про самого (саму) себе.

Уникайте авторитарного стилю у вихованні дітей!

Поради батькам щодо підготовки дитини до навчання в школі

Одне з першочергових завдань сім’ї –  забезпечити загальну підготовленість дитини до школи. Для цього необхідно сприяти її нормальному фізичному розвитку, виробленню санітарно-гігієнічних навичок, умінь самообслуговування і побутової праці.

Значне місце в родинному вихованні має зайняти процес налаштування дитини на школу, на серйозну навчальну працю, тобто формування її психологічної підготовленості до навчання. Батькам слід пам’ятати, що головним у цій роботі мають стати найрізноманітніші засоби заохочення, а не примусу. Виховну роботу слід будувати на перспективі радісного очікування дня, коли малюк стане школярем; необхідно переконувати його, що навчання в школі – це серйозна праця, у результаті якої він пізнає багато нового.

Важливим завданням у період підготовки дитини до школи має стати виховання в неї почуття відповідальності, самостійності, організованості, готовності трудитися (безперечно, з урахуванням вікових особливостей); формування моральних засад, що передбачає виховання товариськості, готовності поділитися, поступитися, прийти на допомогу іншим.

Традиційно виділяють три аспекти шкільної зрілості: інтелектуальний, емоційний і соціальний.

Інтелектуальна зрілість для віку 6-7 років визначається вмінням виділяти фігуру із тла, відтворювати зразок, здатність концентрувати увагу, встановлювати зв’язки між явищами і подіями, запам’ятовувати, ураховується також рівень розвитку тонких рухів руки та їхньої координації.

Емоційна зрілість – це здатність до ослаблення безпосередніх, імпульсивних реакцій і спроможність довго виконувати не дуже привабливу роботу, тобто розвиток довільності поведінки.

Соціальна зрілість – це наявність у дитини потреби в спілкуванні з однолітками й уміння підкоряти свою поведінку законам дитячих груп, здатність приймати роль учня, уміння слухати і виконувати вказівки вчителя. Отже, за основу готовності до школи приймається необхідний рівень розвитку дитини, без якого вона не може успішно навчатись у школі.

Батькам слід пам’ятати, що не кожна дитина може зразу успішно навчатися. Річ у тім, що шлях розвитку кожної дитини індивідуальний. Хтось починає раніше за інших ходити, але потім довго не говорить, хтось, навпаки, не вміє усміхатися, зате починає говорити цілими фразами і добре запам’ятовує букви. Тому до шкільного віку діти мають різний багаж досвіду – знань, умінь, навичок, звичок. Безсумнівно, згодом кожна дитина навчиться читати і рахувати, але до моменту вступу до школи їй важливіше мати не певні сформовані навички, а здатність сприймати і засвоювати новий матеріал, тобто здатність  до навчання.

Оскільки формування шкільної зрілості, як і загалом увесь розвиток дитини, підкоряється закону нерівномірності психічного розвитку, кожна дитина має свої сильні сторони і зони найбільшої вразливості.

З метою вивчення потреб, нахилів, інтересів дитини, з’ясування стилю спілкування в родині доцільно проводити анкетування батьків. Батьки можуть заповнювати анкети вдома, на батьківських зборах, під час співбесіди, консультації.

Поради батькам щодо підтримки дитини в період адаптації до школи

Безумовно, найкращим профілактичним засобом збереження психічного здоров’я в період адаптації до школи є уважне й лагідне ставлення батьків до дитини, розуміння ними її  внутрішнього світу, проблем, переживань. Відомо, що не існує готових рецептів та моделей виховання, які можна просто взяти і без змін “прикласти” до своєї дитини. Але незважаючи на це, для полегшення процесу адаптації дитини до школи все ж можна дати деякі рекомендації:

Повірте в унікальність та неповторність Вашої дитини, в те, що вона дитина неповторна,  не схожа на жодну сусідську дитину і не є точною копією Вас самих. Тому не варто вимагати від дитини реалізації заданої Вами життєвої програми і досягнення поставленої Вами мети. Надайте право їй прожити життя самій.

Дозвольте дитині бути самою собою, з своїми недоліками, слабкостями та достоїнствами. Приймайте її такою, якою вона є. Спирайтесь на сильні сторони дитини.

Не соромтеся демонструвати дитині свою любов, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.

Не бійтесь “залюбити” свою дитину, беріть її  на коліна, дивіться їй в очі, обіймайте та цілуйте коли, вона того бажає.

Задля виховного впливу використовуйте частіше ласку та заохочення, ніж покарання та осудження.

Пильнуйте, щоб Ваша любов не перетворилась на вседозволеність та бездоглядність. Установіть чіткі межі та заборони (бажано, щоб їх було небагато – лише основні) і дозвольте дитині вільно діяти в цих межах. Суворо дотримуйтесь установлених заборон і дозволів.

Не поспішайте звертатись до покарань. Намагайтеся впливати на дитину проханнями – це найбільш ефективний спосіб. У випадку непокори необхідно переконатися, що прохання відповідає віку і можливостям дитини. Лише в цьому випадку можливо використовувати прямі інструкції, накази, що зазвичай достатньо ефективно. І лише у випадку, коли дитина демонструє відкриту непокору, батьки можуть думати про покарання, яке повинне відповідати вчинку, крім того, дитина має розуміти, за що її покарали. Важливо пам’ятатити, що фізичне покарання – тяжка за своїми наслідками міра.

Пам’ятайте:

Покарання – це моральний замах на здоров’я дитини  – фізичне і психічне.

Не залишайте дитину без заслуженої похвали і нагороди. Ніколи не відбирайте подарованого.

Краще не карати, ніж карати із запізненням. Запізнілі покарання нагадують дитині про минуле, не дають змоги стати іншою.

Покараний – значить вибачений. Інцидент вичерпано – сторінку перегорнуто. Про старі гріхи – ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!

Хоч би що  трапилось, покарання не повинно сприйматися дитиною як перевага вашої сили над її слабкістю, як приниження.

Дитина не повинна боятися покарання. Найвразливіше для неї — ваше засмучення.

Не забувайте:  ключ до серця дитини лежить через гру. Саме в процесі гри Ви зможете передати їй необхідні навички, знання, поняття про життєві правила та цінності, навчитеся краще розуміти одне одного.

Частіше розмовляйте з дитиною, пояснюйте їй незрозумілі явища, ситуації, суть заборон та обмежень. Допоможіть дитині навчитися вербально висловлювати свої бажання, почуття та переживання, інтерпретувати свою поведінку та поведінку інших людей.

Прийнята в деяких родинах система залякування дітей, безумовно, заслуговує на осуд, бо стає джерелом виникнення особливого способу самозбереження – неправдивості та нещирості. Тяжкі переживання особливо негативно впливають на формування особистості дитини, легко призводять до психостенічних реакцій, імпульсивних дій та афектів.

Існує термін “шкільна фобія”, тобто страх у деяких дітей перед відвідуванням школи. Насправді часто йдеться не стільки про школу, скільки про побоювання дитини йти з дому, розлучатися з батьками. Таке трапляється, коли дитина хвороблива, тоді, як правило, вона перебуває в умовах гіперопіки з боку батьків.

Іноді зустрічаються батьки, котрі самі побоюються школи і побіжно навіюють це побоювання своїм дітям, або драматизують проблеми початку навчання. Вони намагаються виконувати замість дітей їхні домашні завдання, контролюють кожну написану дитиною літеру і тим самим створюючи в  неї “навчальну фобію”. У дитини виникає невпевненість у своїх силах, сумніви щодо своїх знань, виробляється звичка сподіватися на допомогу в найпростішій ситуації.

Дуже важливо піклуватись про  створення для дитини ситуації з гарантованим успіхом. Можливо, це потребуватиме від батьків певної зміни вимог до дитини, але справа того варта. Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків.

Лікарі-педіатри відзначають різке зростання в дітей таких захворювань, які раніше були властиві тільки дорослим, що постійно знаходяться у стресових ситуаціях. Те, що є буденним для дорослого, може спричинити  стрес у дитини, якщо дорослий не може або не бажає створювати для ще незміцнілого організму спеціального режиму. Сучасна література і практичний досвід психологів указує на велику кількість випадків, коли погіршення і психічного, і фізичного здоров’я дитини пов’язано тільки з тим, що дорослі водять дитину з собою по місцях масового скупчення людей.

Деякі батьки не помічають різниці між собою і дитиною (забуваючи про те, що дитина – це не маленька копія дорослої людини, а маленька людина, яка живе і розвивається у своєму світі і вимірі, за власними законами), придушуючи її зливою інформації, непосильними для неї емоційними навантаженнями. Все це не минає безслідно – у дитини з’являються такі “дорослі” захворювання, як безсоння, виразка, коліт, мігрень. Якщо в родині негаразди і дитина постійно знаходиться в сфері спілкування батьків, тобто активно залучається як активний співучасник їхніх сварок, у  дитини можуть з’явитися невротичні симптоми та інші порушення психічного і фізичного розвитку, які будуть блокувати розвиток у дитини її таланту.

Коли дитина йде до школи, різко змінюється її спосіб життя. Якщо дитина не готова до цієї зміни, школа для неї перетворюється на пекло і малий школяр поступово набирає стільки негативних відчуттів, що навіть відмовляється йти до навчального закладу.

Поради батькам щодо зняття в дітей психологічного напруження

 У “шкільному” житті першокласники стикаються з труднощами, невдачами, незаслуженими звинуваченнями, образами, допускають помилки, потрапляють у конфлікти.

Найбільш доцільними для зняття психологічного напруження учнів молодшого шкільного віку (як вважає В.І.Шахненко) є дихальна гімнастика, фізичні навантаження, домашній затишок, спілкування з четвероногим другом, живопис, художнє слово, театр, позитивні емоції, музика та спілкування з природою.

Батькам доцільно знати способи зняття психічного напруження в дітей.

1. Глибоке дихання

Зробити глибокий вдих, випинаючи живіт уперед до відчуття участі в цьому діафрагми. Видихнути трохи повільніше,  до втягування живота всередину. При цьому дитина повинна уявляти, що вдихає цілющий кисень – здоров’я, спокій, а видихає повітря, непотрібне організмові, позбавляючись  хворобливості та хвилювання.

2. Фізичні навантаження

Найкращим  способом зняття нервового напруження є  фізичні навантаження – фізична культура та фізична праця. Якщо в дитини поганий настрій, їй необхідно гратися на свіжому повітрі в рухливі ігри, спортивні ігри — футбол, волейбол, теніс.

3. Домашній затишок, спілкування з четвероногим другом. Дитина повинна знати, що коли їй дуже важко, її образили, треба йти додому. Домашній затишок, добре і лагідне слово рідних допоможуть їй. Учені вважають, що кішка та собака знімають стресовий стан, заспокоюють нервову систему.
4. Живопис

Живопис своїм розмаїттям кольорів, грою світла й тіні створює особливу музику картини. Так вважав французький художник Е.Делакруа. А російський вчений Ф.Шмідт писав, що колір сам по собі, незалежно від предмета, якому він властивий, справляє на глядача певний психофізіологічний вплив.

5. Художнє слово

Читання цікавої казки, оповідання сприяє зменшенню нервового напруження і заспокоює дитину.

6. Театр

Вважають, що він має магічну силу впливу на психіку. Якщо є така можливість, відвідайте з дитиною ляльковий театр, подивіться мультфільм.

7. Позитивні емоції

З давніх-давен відомо, що усмішка, жарт, гумор знімають психічне напруження. Ю.Нікулін писав: “Я твердо вірю: сміх зміцнює здоров’я і подовжує життя”. Почитайте з дитиною гуморески, відвідайте цирк.

8. Музика

Людям здавна відомо про цілющі властивості музики. Російський невропатолог і психіатр В.М. Бехтєрев довів, що в дитячому віці нормальному, здоровому розвиткові організму сприяють ніжні колискові пісні, спокійна музика.

9. Спілкування з природою

Природа заспокоює нервову систему, робить людину добрішою. Отже, якщо в дитини поганий настрій – відпочиньте з нею серед природи.

(Матеріали для бесід  дібрано за порадами В.І.Шахненка).

10. Гра

Гра – явище феноменальне, вона притаманна всім дітям без винятку. Особливу значущість гра має для першокласників,  оскільки це діяльність, без  якої  дитина шести років нормально жити і розвиватись не може. У навчальному процесі через його регламентованість не завжди є можливість  забезпечити  необхідні для розгортання справжньої гри умови. Йдеться про ініціативу, добровільність, спонтанність, необмежене мовне спілкування. Тому  батькам  учнів першого класу доцільно подбати про те, щоб у вільний від шкільних занять час діти достатньо гралися.  Чим більший вибір ігор, тим  легше  розкрити  індивідуальні  можливості  й обдарування кожної  дитини, створити оптимальні умови для її  повноцінного розвитку.

Творчо, оригінально наслідуючи дорослих, поведінку уявних персонажів, їхнє  ставлення до оточення, дитина засвоює моральні норми,  на чуттєвому рівні прилучається до культури  середовища,  що її оточує. Другий фактор, яким  зумовлюється виховний вплив творчих ігор, – реальні міжособистісні стосунки дітей у процесі гри. Вони мають величезне значення для подальшого розвитку особистості,   засвоєння норм поведінки в дитячому середовищі.

Спеціальні поради для батьків, діти яких не відвідували дитячий садок

Якщо ваше дитя не ходить в дитячий сад, починайте заздалегідь привчати її до режиму життя школяра. Хай вона звикне рано пробуджуватися і рано лягати спати. У першій половині дня пограйте в школу, влаштуйте «уроки» малювання, можна повчити букви, складати слова з кубиків з буквами. Головне не перестаратися — хай все буде в радість.

Коли ви почнете морально готувати дитину розповідями про школу, варто провести екскурсію по приміщенням школи, пройти шкільним полвір’ям, заглянути в кімнату першого класу, подивитись як вона оформлена, які там меблі, як виглядає класна дошка. Обговоріть удома, що сподобалося, яке залишилося враження. Поступово у дитини прокинеться інтерес до нового «дорослого» життя. У розмовах з гордістю підкреслюйте «Він(а) у нас вже дорослий(а), скоро піде в школу».

«Домашній» дитині буває важко змиритися, що вона не одна, не найголовніша, не єдина, а така ж, як всі інші діти в класі. Для розширення досвіду запишіться в який-небудь гурток, спортивну секцію, запрошуйте до себе знайомих з дітьми. Дошкільник має бути самостійним: самостійно одягатися, зашнуровувати взуття, збирати портфель

Як зробити так, щоб дитина вас слухала

Усіх батьків дуже засмучує, коли їхня дитина, яку вони навчили ходити й розмовляти, віддаляється від них. Що робити в таких випадках? Як змусити дитину слухати батьків, коли ситуація виходить із-під контролю?

Виховання дітей – непросте завдання, оскільки цей процес спрямований на формування характеру й поведінки дітей. Але іноді батькам просто вривається терпець. Важливо пам'ятати, що ідеального методу виховання дітей немає. Усі батьки вчаться методом спроб і помилок. Гарні батьки постійно вдосконалюють навички виховання дітей і ніколи не вважають себе ідеальними. Тому вони не засмучуються, усвідомлюючи свою неідеальність.

Немає ні ідеальних батьків, ані ідеальних дітей. Ваш милий і чарівний малюк, якому ви ще недавно співали колискові пісні перед сном, тепер впадає в істерики й виводить вас із терпіння. Однак варто пам'ятати, що діти погано поводяться не тому, що ненавидять вас. Це просто означає, що ваша дитина росте й розвивається.

У школі дитина цілий день підпорядковується правилам, а дім залишається для неї єдиним місцем, де вона може виявити свою волю. Самостійність – це явище, нове для неї, і вона досліджує його. Цей період розвитку дитини може здаватися батькам нестерпним. Але, дотримуючись певних правил, можна значно полегшити собі життя.

Інструктуючи дітей, виявіть творчість

Виховання дитини перетвориться на суху математику, якщо не виявляти почуття гумору. Гумор може зробити процес виховання веселим і для батьків, і для дитини.

Інструктування дитини в смішному тоні, імітація мультиплікаційних персонажів або веселий танок створюють гарний настрій і спонукають дітей дотримуватися батьківських інструкцій. Дітям подобаються маленькі ігри як частина повсякденної діяльності. Наприклад, звичайне чищення зубів перед сном сподобається дитині більше, якщо ви разом із нею складете про це пісеньку. Також добре, якщо під час чищення зубів ви робитимете смішні гримаси. Вияв творчості у повсякденних справах допоможе уникнути щоденних дитячих істерик.

Перебувайте на відповідному рівні під час розмови

Якщо дитина погано поводиться, батьки найчастіше стоять над нею і сварять її. Дорослим варто зрозуміти, що дитину може налякати сердитий дорослий, вищий зростом за неї. Дитина фокусується не на тому, що ви їй говорите, а на вашому зовнішньому вигляді. Тому важливо опуститися до рівня очей дитини і тільки потім почати говорити.

Будьте уважним слухачем

Найшвидший спосіб, за допомогою якого батьки можуть привернути дитячу увагу, – присісти й показати, що вам комфортно. Якщо ви хочете, щоб діти слухали вас, спочатку самі станьте уважним слухачем. Будьте уважні, коли дитина розповідає вам про те, чим вона займалася протягом дня. Коли вона показує вам щось, над чим довго працювала, залиште усі свої заняття, вислухайте її і дайте відповідь.

Виявляйте повагу до дитини

Якщо ви хочете, щоб дитина шанувала вас, самі виявляйте повагу до неї. Діти вчаться, спостерігаючи за тими, хто перебуває навколо вас, тому потрібно ставитися до людей із повагою, щоб вони ставилися до вас так само. Якщо дитина приходить до вас із запитанням, приділіть їй увагу, подивіться в очі й дайте відповідь. Завдяки цьому наступного разу ви зможете пояснити дитині, що, коли ви розмовляєте з нею, вона повинна відволіктися від своїх справ і послухати вас. Вона також зрозуміє, що вислухати вас обов'язково, і це не обговорюється.

Неприпустима поведінка й наслідки за неї мають бути обумовлені заздалегідь

Необхідно чітко узгодити з дитиною, яка її поведінка є неприйнятною і які наслідки настануть у цьому разі. Наприклад, якщо дитині дозволили грати в комп'ютерні ігри упродовж години, вона повинна через годину без жодних суперечок закінчити гру. Якщо дитина порушує домовленість, наслідком буде заборона грати в комп'ютерні ігри протягом певного часу. 7-8-річній дитині важко буде не гратися цілий день, але підліток може утриматися від ігор тиждень або два.

Не заперечуйте емоцій дитини

Заперечення емоцій може спантеличити дитину й дуже її засмутити. Якщо дитина плаче, бо бабуся й дідусь закінчують гостювати, не варто говорити: «Не потрібно плакати». Дитина засмучена, і вам потрібно визнати її почуття. Краще втішити її такими словами: «Я знаю, що ти засмучена, але бабуся й дідусь знову приїдуть до нас наступного місяця».

Не кричіть на дитину

Коли ви говорите дитині, щоб вона вимкнула телевізор або йшла вечеряти, не підвищуйте голосу. Якщо вона чимось зайнята, почекайте, доки вона закінчить. Наприклад, якщо дитина дивиться телевізор, спостерігайте за нею декілька хвилин, а коли вечеря буде готова, скажіть, щоб під час рекламної паузи вона йшла їсти. Нагадайте дитині помити руки.

Якщо ви наполягаєте, щоб дитина негайно припинила всі справи, це може становити складність для неї. Шануйте заняття дитини – і вона поважатиме вас.

Наполягайте на тому, що ви говорите

Відстоювання своєї позиції – це ще один елемент виховання. Ухвалюючи рішення, не міняйте його. Коли ви говорите: «Я не візьму тебе із собою в гості, якщо не вивчиш уроки», дотримуйтеся свого слова. Не допускайте ситуацій, коли дитина, звернувшись до іншого з батьків, може отримати дозвіл піти в гості. Так ви втратите свій авторитет в очах дитини.

Не давайте дитині обіцянок, які не зможете виконати. Але якщо ви обіцяєте щось, тримайте слово. Обіцянки можуть бути простими, наприклад: «Якщо ти добре поводитимешся в гостях, я дозволю тобі дивитися мультфільми в суботу». Невиконання обіцянок підриває довіру дитини до вас.

Не звинувачуйте дитину

Якщо дитина отримала в школі погану оцінку, бо не виконала домашнє завдання, не варто казати їй: «Ти ніколи не вчиш уроки». Не критикуйте характер дитини, натомість намагайтеся виправити її погану поведінку. Скажіть їй: «Шкода, що ти вчора не вивчила уроки». Не використовуйте фраз: «Ти завжди так робиш», «Ти ніколи не слухаєш» тощо. Якщо ви не звинувачуватимете дитину, з нею відбуватимуться позитивні зміни.

Просіть вибачення в дитини, при потребі – дякуйте

Ми очікуємо, що наша дитина проситиме вибачення, коли вона робить щось неправильно. Але важливо й самим просити вибачення, коли помиляємося. Якщо ви звинуватили дитину в тому, що вона розлила воду, а потім виявили, що це зробила не вона, попросіть вибачення. Так ви збережете свій авторитет у її очах. Дитина засвоїть, що, помиляючись, необхідно вибачатися кожного разу. І це правило діє для всіх членів сім'ї. Також важливо дякувати іншим, коли це необхідно.

Ставтеся до дитини серйозно

Недостатньо просто слухати дитину – потрібно поважати її думку. Помічайте, що вам подобається і що не подобається в дитині. Якщо дитині не до душі якесь заняття, не змушуйте її ним займатися. Коли дитина каже, що їй не подобається няня, не ігноруйте її слова. Діти наївні, іноді живуть у своєму ідеальному світі, але важливо перевіряти факти, а не легковажити дитячі слова.

Надайте дитині альтернативу

Забороняючи щось дитині, знайдіть альтернативу. Якщо дитина хотіла піти з друзями в кіно, а ви не дозволили, запропонуйте їй що-небудь натомість. Наприклад, разом спекти торт, який вона просила у вас декілька днів тому. Цікава альтернатива допоможе дитині легше пережити відмову.

Заохочуйте дитину

Для дитини однаково важливі і дисципліна, і заохочення. Однак є тонка грань між заохоченнями й підкупом. Різниця в тому, що підкуп дається під тиском, а заохочення – добровільно. Якщо ви купуєте дитині морозиво, щоб вона добре поводилася в супермаркеті, це більше зашкодить їй, ніж дасть користі.

Заохочення – це інше. Заохочення не передбачає купівлю чого-небудь або надання привілеїв, які можуть зіпсувати дитину, а покликане її мотивувати. Наприклад, ви можете сказати дитині: «Якщо ти швидко прибереш у кімнаті, увечері ми подивимося твій улюблений фільм».

Це лишень загальні поради, які не будуть дієвими відносно всього дитячого загалу, тому що в кожній родині – різний зв'язок між батьками й дітьми. Крім того, мають значення вік дитини й конкретні обставини. Використовуйте ті поради, які підходять у вашій ситуації.

Виховання – це творчий процес. Виховуючи дитину, всіляко прагніть послабити напругу і встановити вдома доброзичливу атмосферу. Пам'ятайте, що діти потребують і дисципліни, і любові. Це допомагає їм рости й розвиватися.

Школа і стрес: коли дитина не вчиться, а мучиться

Якщо ваша дитина йде до школи зі сльозами, а ви й самі вже налякані проблемами, які обіцяє навчальний рік... не поспішайте впадати в паніку! З самого початку серпня ми бачили на білбордах і у вітринах зображення дітей з рюкзаками і квітами, весело крокуючих в школу. Однак багато учнів та їх батьків не розділяють радість рекламних школярів. Це не означає, що все похмуро і безпросвітно - адже в школі старі та нові друзі, цікаві заняття та гуртки і багато інших ненудних речей... Але...

Мабуть, у вересні це "але" виходить на перше місце. І не важливо, чи йде дитина "перший раз у перший клас", чи вже закінчує школу, життя ставить перед учнями та їх батьками нові проблеми, які не завжди легко вирішити. У сучасному світі відвідування школи для дитини та її батьків - біг з перешкодами. Щороку - нові стандарти і вимоги. Сьогодні вся школа вчиться за підручником Іванова, завтра за підручником Петрова, а післязавтра тільки автор Сидоров визнається гідним фахівцем. Навіть на Заході, де шкільні програми не зазнають таких невпорядкованих стрибків у різні боки, фахівці визнають, що всі сторони, залучені в навчальний процес, - вчителі, батьки та учні - відчувають досить високий рівень стресу, пов'язаний з початком навчального року.

З чого складається такий стрес?

По-перше, це "першовересневий блюз" - печаль з приводу того, що канікули закінчилися і почалися "важкі будні". Знову уроки, знову враннішнє збирання до школи, батьківські збори, секції, репетитори і т. д. Важко від

цього не тільки учням, а й батькам. Діти, особливо учні молодших класів, далеко не завжди можуть самостійно підтримувати темп роботи. Мозок ще не дозрів для того, щоб концентрувати увагу довгий час на окремих заняттях, особливо якщо вони здаються дитині нудними і довгими. Тому батьки несуть всю відповідальність на своїх плечах. Від цього не тільки засумувати, а й в паніку впасти можна. Тому, напевно, навіть доречно говорити про "першовересневу паніку". По-друге, у багатьох починається "першовереснева тривога". Як дитина буде справлятися, як в майбутньому році складуться відносини з вчителями і однокласниками? Невідомість нового навчального року викликає занепокоєння дітей і батьків.

Надмірно важкий тягар

Нинішня програма вимагає від дитини повної самовіддачі. Режим і темп розкладу на тиждень може бути вкрай напруженим і навіть на межі нездійсненного.

Діти і співають, і танцюють, і малюють, і пишуть щотижневі реферати, і роблять ще багато чого. Здавалося б, різнобічний розвиток, що може бути краще? Але серед такого розмаїття загальнорозвиваючих занять на необхідні предмети залишається не так вже й багато часу. Вчителі так само стрімголов "несуться" крізь вимоги нової програми, не маючи можливості приділити час відстаючим учням. Виходить, "не зрозумів - твої проблеми". Тому нерідко на додаток до шкільних занять дитина займається ще й з репетитором.

Як шкільні перегони впливають на дітей?

1.Перевтома і вигорання. Діти, особливо молодші школярі, яким доводиться не тільки освоювати нові предмети, а й адаптуватися до нового життя, не такі витривалі, як думають укладачі шкільних програм. Намагання написати щось без жодної помилки до 2 години ночі швидко виснажують їх фізичні ресурси. Починають страждати увага і пам'ять. Але зниження темпу навчання загрожує тим, що дитина відстане від шкільної програми.

Тому батьки і вчителі нерідко "тиснуть" на дитину сильніше, вимагаючи докласти ще більше зусиль. Це часто призводить до того, що учень не просто втрачає інтерес до навчання, а й починає відчувати до нього огиду.

2.Шкільна тривога. Тиск на школяра, постійні закиди з боку вчителів і батьків, а також проблеми з однокласниками можуть викликати у дитини страх перед школою. Вона може просто відмовлятися туди йти, влаштовувати ранкові істерики, навмисно довго їсти й одягатися. Може навіть прогулювати уроки. А буває, що у неї розвивається психогенна блювота або піднімається температура. І так кожен день. Зате у вихідні та свята школяр чудом одужує.

3.Депресія. Так, у дітей теж буває депресія. Що вдіяти? Дитина може відчути себе нездатною до нового життя. У неї щось не виходить, щось викликає сміх однокласників і осуд вчителів. Навіть якщо вона дуже-дуже старається, не всі проблеми вона може вирішити сама. Самооцінка падає, псуєтся настрій.

Що можуть зробити батьки?

Перевтома, тривога, депресія розвиваються тоді, коли нервова система не отримує можливості відновлюватися після тривалого розумового навантаження. Особливо якщо до цього приєднуються негативнї емоції, або якщо мова йде про дитину з діагнозом "синдром дефіциту уваги". Звичайно, батьки не можуть вплинути на інтенсивність шкільної програми, але вони можуть вплинути на те, як вона буде розподілена в житті дитини. Тому основна порада - збалансувати режим навчання і відпочинку для того, щоб в учня був час для відновлення сил. Взагалі, більшість рекомендацій батькам школярів банальні, але через постійне навантаження шкільного року навіть вони не беруться до уваги, відсуваються на другий план. Адже головне - щоб успішність не впала  і чверть була закінчена добре.

Проте варто повернутися до основ.

Один з найважливіших факторів, який допомагає вирішити багато шкільних проблем, - повноцінний сон. Дитина 7-10 років повинна спати 10-11 годин.Дослідження показують, що діти, котрі не сплять достатньо, вчаться набагато гірше, ніж могли б, якби мали адекватний відпочинок. Втомлений учень стає неуважним, легко відволікається, погано запам'ятовує матеріал. Йому потрібно набагато більше часу для засвоєння знань. Сон є частиною добре організованого режиму дня. Однак діти не можуть самі себе ефективно організувати, і батькам необхідно привчати їх до цього. Для дітей важливі ритуали, пов'язані з розпорядком дня, щоб всі речі були на одному і тому ж місці і одне заняття звично чергувалося з іншим.

Але не тільки справи і обов'язки повинні чергуватися. Повчилися - пограли. Дитині треба обов'язково рухатися.І не тільки тому, що у дітей має бути веселе дитинство. Фізична активність добре знімає наслідки стресу, допомагає переключитися на теми, не пов'язані з уроками, і потім зі свіжою головою продовжити навчання.

ДИТЯЧЕ ЗЛОДІЙСТВО: ПРИЧИНИ І ЩО РОБИТИ БАТЬКАМ

Рано чи пізно майже всі батьки стикаються з ситуацією, коли їх дитина приносить чужу річ або іграшку додому. І у більшості з них відразу ж це викликає негативні емоції. Відразу з'являються думки «Як же так? Ми виховали злодюжку! Жах! ». Стає соромно, люди зляться на свою дитину, звинувачують себе, що неправильно його виховували, з'являється страх розголосу цього факту. Але все ж не варто робити поспішних висновків.

Перш за все, треба усвідомити, що існують випадки,коли це зовсім не крадіжка. Ваша дитина могла просто помінятися своєю іграшкою з іншим малюком. Це буває не так рідко і дуже добре, якщоце дійсно подібний випадок.

 Чого батькам робити не можна:

• Думати, що сталося непоправне;
• Влаштовувати скандали і істерики;
• Позбавляти спеціально дитини чогось «в покарання»;
• Виявляти байдужість або схвалювати факт крадіжки;
• Чи не приділяти уваги тому факту, якщо його друзі є так званою «поганою компанією»;
• Звинувачувати його, якщо немає стовідсоткових доказів його провини;
• Навішувати на нього ярлики злодія;
• Вимагати, щоб він публічно зізнався в скоєному і розкаявся;
• Робити порівняння з іншими людьми або дітьми, на зразок: «Ось я ніколи не крав!»;
• Не намагатися змусити його дати клятву про те, що він більше ніколи так не буде робити;
• Ні в якому разі не обговорювати подібне в присутності будь-яких сторонніх людей.

Якщо ви спробуєте зробити що-небудь з перерахованого вище, то, швидше за все, результатом буде не те, що дитина більше не буде красти, а те, що він замкнеться і перестане вам довіряти, виходячи, таким чином, з підвашего контролю.

      Що робити батькам:

• Думати і говорити про здійснене, як про те, що дитина «взяла» чуже, а не «вкрала» його;
• М'яко і доброзичливо поговорити з малюком, щоб зрозуміти, звідки взялася іграшка, навіщо вона йому, в яких стосунках з власником чужої речі він знаходиться - все це дасть зрозуміти причини, що штовхнули його на подібні дії;
• Якщо дитина відчуває себе винним, змістите акценти на почуття того, кого він обікрав;
• Якщо провини він не відчуває, то слід визнати, що факт крадіжки. Однак потрібно зробити це обережно, щоб засудити саме вчинок, а не саму дитину;
• Обов'язково повернути річ її власникові, проте зробити це так, немов дитина знайшла її;
• Повернути річ потрібно разом з дитиною. При необхідності займіть його сторону, щоб захистити його від можливих нападок з боку батьків власника речі або інших людей. Нехай дитина усвідомлює, що ви в будь-якому випадку будете на його стороні;
• Можете спробувати умовити дитину, щоб він сам повернув річ її власникові;
• Поясніть, що брати річ бездозволу можна, тільки якщо вона належить йому самому, а щоб взяти чужу - потрібно запитати дозвіл у власника;
• Ведіть себе гідним чином, щоб дитина могла брати з вас приклад для наслідування, не кричіть і не скандальте;
• Якщо ви своїми очима бачили факт крадіжки, відкрито скажіть про це дитині;
• Дайте йому  зрозуміти, що вам не подобається його вчинок;
• Господарю речі слід віддати її в незалежності від її вартості;
• Не допускати ситуацій, які могли б спровокувати дитини на крадіжку;
• Заохочувати його зізнаватися в своїх помилках і визнавати їх;
• Почитати і ретельно обговорити з ним літературу про моральне виховання. Якщо дитині ще мало років, то можна зробити це в ігровій формі.